Iryna Sazhynska ◄
Englische Übersetzung: Stephen Komarnyckyj

БРУНЬКА

сподіваюся, куля нікого із нас не помітить:
ні цих порухів тихих, ні запаху крові в повітрі.
сніг червоний – липкий – білий пульс у гілляччя намацує.
розстріляли ліхтар, та крізь нього просвічує місяць –
знак, що можна лишатись, а отже, нічого не бійся:
ні стривожених сурм, ні ворожої авіації, –

каже матір чиясь. ці слова безнадійно холодні,
бо спростилося все до залізної бруньки у скроні,
бо поділено дім на підземний, земний і небесний.
тут за вікнами смерть обирає дзвінких і красивих,
та сміється лукаво, коли плаче матір над сином, бо людський син навряд чи воскресне.

сніг весняний летить, де співає скривавлений вітер
про гонитву, що має скінчитися разом із квітнем
ув одному із міст, де уже не існує печалі:
там тепер стільки квітів, що легко втопитись у квітах.
віриш, боже, я більше нічого не можу робити,
окрім обліку слів. але їх весь час не вистачає.

THE BUD

I hope that the bullet won’t notice any of us:
neither these quiet movements, nor the smell of blood in the air.
the snow is red, sticky a white pulse gropes in the twigs.
they shot the streetlight, but the moon shines through it –
a sign that you can stay, and don’t be afraid of anything:
no alarming trumpets, no enemy aviation, –

someone’s mother says. these words are hopelessly cold
because everything was simplified to an iron bud in the temple,
because the house is divided into underground, ground and celestial levels.
Here. behind the windows, death chooses the resonant and beautiful,
and laughs slyly when a mother weeps over her son,
for the son of man will  probably not rise again.

The spring snow flies where the bloody wind sings
of the pursuit that should end with April
in one of the cities where sadness no longer exists:
Where there are so many flowers that it is easy to drown in blooms.
believe me, God I can’t do anything else
but reckon the words though they are not enough.

КАБЛУЧКА

з необхідного: паспорт хіба що й каблучка
й уночі твоя відповідь майже беззвучна
коли я перепитую: як ти?
розучилася на’ слово вірити квітам
бо натомість я можу тепер розрізнити
де у небі ракета крилата

ця дорога порожня але небезпечна
в нас нічого нема: ні води ні аптечки
тільки спільний примарний знаменник —
бог який нас беріг увесь шлях безпричинно
а інакше інакше чого він кричить нам:
не називайте імен
ми проїдемо місто якого немає
а за ним — тільки лід — ритуал поховання
сотень тисяч життів наперед
лід мовчить як і ти а коли б говорив він
я б сама розшукала та знищила винних
усе решта здається даремним

все це вигадав монстр багряного світу
він наживо гниє але просить звільнити
своїх мертвих птахів металевих
я можливо уже не зустрінусь з тобою —
і хоча ми постійно готові до бою —
а до смерті ніколи не будем готові —
але

THE RING

from the necessary things: a passport and a ring
and at night your answer is almost inaudible
when I ask: how are you?
I have learned only to take flowers at their word
for instead I can now discern
the location of a winged missile in the sky

this road is empty but dangerous
for we have nothing: no water, no first aid kit
only common nightmarish denominator —
god who protected us all this way for no reason
For why else why else does he shout at us:
do not name names

we will pass by a city that does not exist
and behind it – only ice – a burial ritual
of the hundreds of thousands of lives ahead
the ice is silent like you, but when it speaks
I would find and destroy the guilty myself
for anything else seems futile

all invented by the reddened world’s monstrosity
it rots alive but requests the release
of his dead metal birds…
I may not meet you again,
and although we are always ready for battle,
We will never be ready for death
but