Yuliia Iliukha ◄
Translated into English by Hanna Leliv
***
жінка, яку одного разу повітряна тривога застала у ванні, найбільше боялася померти ось так – без трусів, голою, з мокрою головою та неголеними ногами.
боялася, що рятувальники, які діставатимуть її з-під завалів, побачать її біле (кілька років без відпустки і моря через пекельну роботу) тіло з виразним целюлітом на стегнах і м’яким обвислим животом, який вона навчилася втягувати коригуючою білизною, і подумають: „ну хто ж так готується до смерті, могла хоча би схуднути й кілька місяців у спортзал походити, ну“.
боялася, що сусіди, яким пощастить вижити, стоятимуть біля руїн і обговорюватимуть її облізлий манікюр і відрослі сиві корені волосся. а бабця, яка завжди бризкала слиною їй у спину, коли вона, щаслива і трохи п’яна, випурхувала з великої чорної машини і легенько махала водію пальчиками на прощання, скаже: „невже не можна було подумати передчасно, як ти виглядатимеш на тому світі? моя Ірочка собі такого неподобства нізащо би не дозволила, царство їй небесне“.
жінка відчайдушно боялася смерті, тому завжди вдягала на вулицю найдорожчу наймереживнішу білизну та найпраздничніший одяг. але купатися в одязі – це як мінімум тупо. тому ванна стала для неї недоступною розкішшю. швидкий душ за дві хвилини. слава бойлеру, гарячий душ. але що можна встигнути за дві хвилини? навіть тіло не встигає зігрітися і відтанути.
і в день, коли вона вперше здалася й залізла у ванну з пінкою, яка пахла океаном, тропічними фруктами і всіма просраними відпустками евер, її ненависть вихлюпнулась на підлогу й потекла до сусідів унизу, роз’їдаючи кахлі й бетон.
а жінці, яка завжди найбільше боялася померти ось так – без трусів, голою, з мокрою головою та неголеними ногами, було байдуже.
бо вона вже нічого не боялася.
***
A woman who was once caught by the air raid siren while she was taking a bath was most scared of dying like that—without her panties, naked, with wet hair and hairy legs;
scared that first responders who would be pulling her from the rubble would see her white (a few years without beach vacation due to her hellish job) body with prominent cellulite on her thighs and soft, sagging belly she learned to pull in with corrective underwear and think, “Who prepares for death like that? She could’ve at least lost a few pounds and gone to the gym for a few months”;
scared that her neighbors who’d be lucky to survive would stand next to the ruins and discuss her chipped manicure and grown-out gray roots, and the old woman who’d always talked behind her back with froth at her mouth when she, happy and tipsy, fluttered out of the black car and waved goodbye to the driver, would say, “Couldn’t she think beforehand how she’d look like in the other world? My dear Irochka would’ve never made such a mess of herself, may her soul rest in peace.”
The woman was desperately scared of death, so she made sure to put on the most expensive, the laciest lingerie and the most festive clothes whenever she went outside. But taking a bath with clothes on was stupid, to say the very least. That’s why bathing became an inaccessible luxury for her—only a quick shower in two minutes. Hot shower, bless the water heater. But what can you do in two minutes? It’s too little time even for the body to warm up and thaw.
And on the day when she gave up for the first time and got into a bathtub full of foam smelling like the ocean, tropical fruit, and all the fucked-up vacations ever, her hatred splashed on the floor and trickled to her neighbors downstairs, eating through tiles and concrete.
But the woman who had always been so scared of dying like that—without her panties, naked, with wet hair and hairy legs, did not care about it
because she had no fear anymore.
***
жінка, яка довго обирала колір манікюру, врешті зупинилася на червоному.
„ви впевнені?“, – здивувалася майстриня, бо жінка завжди віддавала перевагу офісному френчу або спокійним нюдовим відтінкам. „хочу почати жити яскраво, – відповіла жінка, – раптом завтра почнеться війна, а я жодного разу в житті не спробувала нафарбувати нігті червоним“. вона ніяково усміхнулася, а майстриня знизала плечима і нанесла їй покриття кольору свіжої крові.
решту дня жінка крадькома милувалася на свої нігті. раз по раз підносила руку на рівень очей і ворушила пальцями, навіть зробила кілька знімків для сторіс. потім вона посоромилась їх викладати, адже така легковажність не пасує жінці її віку. того вечора вона не стала мити посуд, аби не зіпсувати свіжий манікюр, якому раділа як дівчинка, і перед сном щедро змастила руки кремом.
вночі жінку мучили кошмари. їй снилося, що гель-лак кольору крові перетворився на справжню кров, яка тече й тече з кінчиків пальців, скапує на землю, тоненькими струмочками вливаючись у широку криваву ріку. вона сіла на ліжку і перехрестилася. „куди ніч, туди й сон“, – повторила, як вчила бабуся. потім жінка випила снодійне і провалилася у ватну темряву без снів.
у скромної жінки був червоний манікюр, коли почалася війна.
світ його побачив.
***
A woman who spent a long while choosing the nail polish color finally decided to go for red.
“Are you sure?” the nail technician asked, surprised since the woman had always preferred office-appropriate French manicure or soft, nude shades. “I want to start living a bright life,” the woman said. “What if a war breaks out tomorrow—and I have never in my life painted my nails red?” She smiled, embarrassed, and the nail technician only shrugged her shoulders and painted her nails the color of fresh blood.
For the rest of the day, the woman secretly admired her nails. She would raise her hand to her eyes and wriggle her fingers. She even took a few photos for Instagram stories. She felt too embarrassed to post them, though, as such frivolousness did not suit a woman her age. She did not do the dishes that night not to damage her new nails. She rejoiced like a little girl and generously massaged cream on her hands before going to bed.
Nightmares tormented her that night. She dreamed that the gel nail polish, the color of blood, turned into real blood gushing from her fingertips. It was dripping on the floor, its rivulets flowing into a wide bloody river. She sat bolt upright in bed and crossed herself. “The night’s over—and the dream’s over, too,” she repeated like her grandmother taught her. Then the woman took sleeping pills and plunged into a dreamless darkness that felt like cotton.
The modest woman had red nails when the war broke out.
The world has seen them.
***
жінка, яка чекала чоловіка з війни, дізнавалася новини з фронту швидше за Генштаб.
вона досконало вивчила географію України і могла від руки малювати контурні карти. хутір, село, селище, місто. крапка, крапка, крапка, крапка. довга лінія кардіограми.
жінка ніколи не вимикала звук на телефоні на ніч і перевіряла всі месенжери перед тим як лягти спати і як прокинутись.
жінка боялася, коли телефон мовчав. у відсутності новин вона вже підозрювала погані новини. коли ж телефон нарешті озивався, і в месенжер падало коротке повідомлення з плюсом, вона видихала і писала у відповідь „++“.
жінка шалено пишалася. одного разу вона виставила в мережах фото чоловіка у пікселі, прилаштувавши йому замість обличчя смішну котячу мордочку. „хай повертається живим!“ – написала їй в коментарях дама з намальованою аватаркою. жінка розплакалась і видалила фото, а коментаторку забанила.
щовечора лежачи в темряві, жінка намагалася згадати, як вона жила до. пам’ятала, що була щасливою, але всі деталі стерлись із пам’яті. вона намагалася вигребти, але тонула у війні, ненавиділа чекати, але вміла подавати патрони.
жінка, яка чекала чоловіка з війни, щодня твердою рукою вела довгу лінію кардіограми.
***
A woman waiting for her husband to return from war learned the news from the frontline sooner than the General Staff.
She mastered the geography of Ukraine perfectly well and could do hand-drawn outline maps. A hamlet, a village, a settlement, a town. Dot, dot, dot, dot. A long line of a cardiogram.
The woman never silenced her phone at night and checked all messaging apps before bed and just after waking up.
The woman was scared when her phone was silent. When there was no news, she suspected bad news. And when the phone finally produced a sound, and a short message—“+”—arrived in a messaging app, she breathed out and texted back: “++.”
The woman was insanely proud. Once, she published a photo of her husband in an army uniform, putting a funny cat face on his own. “May he come back alive!” a lady with a cartoon avatar commented. The woman burst into tears and deleted the photo, banning the lady who left a comment.
Every night, lying in the darkness, the woman would try to remember how she’d lived before. She knew she was happy, but all the details had gotten erased from her memory. She was pulling hard but kept drowning in the war. She hated waiting but knew how to feed ammo into a machine gun.
Every day, the woman waiting for her husband to return from war drew a long line of a cardiogram with a steady hand.
***
жінка, яка зранку вибігла з дому в супермаркет за молоком, більше не мала куди повертатися.
коли вона вийшла з АТБ, земля здригнулася. жінка важко впала на тротуар, роздавивши пакет з молоком і булочку до кави. зверху на неї посипалось скло, і жінка рефлекторно прикрила голову руками, не відчуваючи, як у шкіру впиваються дрібні уламки. вила сирена, криком заходились сигналки автівок. кров капала на скроню і текла по щоці, розливалось молоко з-під поли пальта. жінка вичекала кілька хвилин і побігла.
попереду димів її будинок. вона мчала до нього, наче могла його врятувати. кров текла по обличчю, кров шуміла в голові.
коли вона майже досягла цілі, її перехопив чоловік у чорному одязі. жінка спробувала вирватись, але він міцно обхопив її руками.
„хто там у вас?“ – крикнув прямо у вухо.
жінка раптом обм’якла, обвисла в руках чорного незнайомого чоловіка. він не втримав її, і вони разом повалилися на землю.
„нікого, – прошепотіла жінка, розмазуючи кров по губам, – у мене там нікого“.
уперше в житті самотня жінка зраділа, що в неї не було нікого.
***
A woman, who ran out of her house to get milk at the supermarket, no longer had a home to return to.
Leaving the ATB supermarket, she felt the earth shaking. She was knocked down on the ground, squashing a carton of milk and a bun to go with her coffee. Broken glass rained down on her, and she instinctively covered her head with her hands, not feeling tiny shards cut through her skin. The air raid siren was blaring, car horns screaming. Blood dripped on her temple and trickled down her cheek. A pool of milk spread from under her coat. The woman waited for a few minutes, then jumped to her feet and started running.
Smoke was rising above her apartment block. She ran toward it so fast, as if she could rescue it. Blood was streaming down her face; blood was rushing in her ears.
She had almost reached her destination when a man in black stopped her. The woman tried to break free, but he wrapped his arms tightly around her.
“Do you have someone there?” he shouted into her ear.
The woman suddenly went all limp, her body sagging in the arms of the stranger in black. He could not hold her upright, and they both collapsed on the ground.
“I don’t,” the woman whispered, blood smeared on her lips. “I don’t have anyone there.”
For the first time in her life, the lonely woman was glad she had no one.
